БЛОЧНИЙ ЛУК

Блочний лук (англ. compound bow, компаунд) – тип лука особливої конструкції, у якій використовується система блоків і тросів для стискання плечей лука. Система блоків дає лучникові механічну перевагу під час натягування тятиви. Блочні луки широко використовують для стрільби по мішенях і на полюванні.

ІСТОРІЯ

На початку 1960-х років маловідомий винахідник, мисливець і рибалка Вілбур Аллен зі штату Міссурі був розчарований тим, що під час полювання з луком не міг вполювати білохвостого оленя. Олень міг відскочити й ухилитися від повільних мисливських стріл. У певний момент Аллен вирішив збільшити швидкість польоту стріли. Він узяв довгу рукоятку лука, короткі плечі зі значною рекурсивністю та коротку легку стрілу. Це дало невелике збільшення швидкості стріли, але слабку проникну здатність. Незабаром такий лук зламався. Тоді Аллен узяв у сина шкільний підручник із фізики, вивчив питання накопичення й передавання кінетичної енергії та намагався знайти кращий спосіб зберігати енергію під час натягування тятиви й ефективніше накопичувати її в плечах лука. Він виявив, що цього можна досягти, якщо використати шківи й додаткові троси на кінцях плечей лука. Аллен відпиляв кінці плечей лука, зробив прорізи, установив у них авіаційні блоки, а також виготовив довгу тятиву й зібрав конструкцію, схожу на поліспаст. Такий лук знову не дав відчутних поліпшень.

Аллен годинами розмірковував над конструкцією лука, яка дозволила б швидше випускати стріли. І одного вечора 1966 року його осяяла думка: «А що, як я розташую вісь блока не по центру?». За кілька днів він виготовив ексцентрики з дерева, рукоятку із соснових дошок, а плечі – з дубового паркету, і зібрав із цих частин блочний лук. Така конструкція дала змогу значно збільшити швидкість польоту стріли порівняно з рекурсивним луком, знизити зусилля на 15 % під час натягування тятиви та зберігати силу натягу сталою, а не поступово наростаючою, як у довгого лука.

23 червня 1966 року Вілбур Аллен подав заявку на патент під назвою «Лук для стрільби з пристроями, що збільшують силу натягу». Згодом Аллен звертався до виробників луків із пропозицією фінансувати серійне виробництво, маркетинг і продаж свого нового лука, але жодна компанія не зацікавилася. Аллен розпочав обмежене виробництво луків і надіслав свій блочний лук на випробування Тому Дженнінгсу – технічному редактору журналу World Archery Magazine та засновнику компанії Jennings Archery, яка виробляла мисливські луки. Згодом у травневому номері журналу за 1967 рік Дженнінгс написав статтю, у якій високо оцінив незвичайний лук. Його вразило, що блочний лук міг випускати важкі стріли й знижувати зусилля під час натягування тятиви. Том був переконаний, що за цим луком майбутнє. Назва compound bow походить від назви статті «Compounded Interest» (англ. «складні відсотки»), у якій розвиток блочного лука порівнювався зі швидким примноженням коштів завдяки інвестуванню.

Вілбур Аллен на фабриці

Чотириблочний лук Whitetail Hunter компанії Bear Archery

Дженнінгс і Аллен стали партнерами й почали активно співпрацювати. Том запропонував кілька змін у конструкції блочного лука для підвищення швидкості та ефективності, виготовив для Аллена кілька рукояток і пар плечей. Конструкція блочного лука змінювалася майже щодня, оскільки винахідники виявляли й розв’язували проблеми нового лука. У 1966 році Том отримав дозвіл Аллена на виготовлення блочних луків, змінив назву компанії на Jennings Compound Bow (JCB) і невдовзі припинив виробляти рекурсивні луки. У період із 1966 до 1971 року було виготовлено й продано 1200 луків. Їх продавали під назвою «блочний лук Аллена». Нові модифікації випускали для усунення дефекту першої моделі: під час стрільби оперення стріли зачіпало троси, порушуючи прямолінійний виліт. Так з'явилися луки з чотирма й шістьма блоками. У них одну пару блоків повертали під кутом до площини лука, завдяки чому троси зміщувалися вбік. Після навчальних програм, проведених компанією по всьому сходу країни, кількість замовлень на блочні луки зросла до 500 штук на місяць. Блочний лук ставав популярним серед мисливців. За наступні 18 місяців було продано 8,5 тисячі блочних луків.

У грудні 1969 року Аллен отримав патент № 3 486 495 на свій лук. На початку 1970-х років він виграв судову справу проти компаній, які виготовляли блочні луки без ліцензії та не сплачували відрахувань за кожен проданий лук. Частина компаній припинила виробництво блочних луків.

На засіданні у Фініксі 7 лютого 1970 року Національна асоціація польової стрільби з лука (NFAA) дозволила використання блочного лука. Його допустили до всіх дивізіонів. На змаганнях почали з'являтися спортсмени з блочними луками. Новий тип лука представили на 25-му щорічному національному турнірі NFAA у липні 1970 року в Орорі. Спочатку він не викликав значної критики або загального невдоволення стрільців, доки учасники з блочними луками не почали посідати призові місця з рекордною кількістю очок. Критикували також використання на змаганнях релізів – пристроїв для натягування й утримування тятиви – як із рекурсивними луками з 1970 року, так і з блочними. У 1972 році на Відкритому чемпіонаті США в Лас-Вегасі двоє чоловіків, стріляючи з блочних луків за допомогою релізів, набрали за два кола 600 очок із 600 можливих.

У 1972 році до продажу блочних луків долучилися ще дві компанії: Carroll Archery Products із Моаба та Olympus із Х'юстона. Більшість ранніх блочних луків успадковували конструкцію Аллена з чотирма або шістьма блоками, були незручними й складними в налаштуванні. Однією з проблем перших серійних луків було нерівномірне обертання ексцентриків через механізм регулювання тросів. Трос прослизав у механізмі й подавався на ексцентрики нерівномірно.

Важливим кроком у розвитку блочних луків став перехід від дерев'яних рукояток до металевих. Так, 1973 року компанія PSE випустила перший блочний лук із магнієвою рукояткою. Магній дав змогу полегшити лук і зробити вузьким упор для руки лучника, що зменшило крутний момент.

До 1974 року блочні луки продавали вісім компаній. Компанія Дженнінгса продавала більше блочних луків, ніж виробляла. Того самого року JCB випустила популярний двоблочний лук вдалої конструкції Jennings Model T. За перший рік продали 60 тисяч штук. Важливими його перевагами були простота налаштування й обслуговування, ціна та новий дизайн рукоятки. Літера T у назві залишилася від первісної рукоятки, яку проєктував Дженнінгс. Місце кріплення плечей до рукоятки мало вигляд літери T, але невдовзі від такого дизайну відмовилися й залишили кишеню, у яку встановлювалося плече лука. Проте назва вже прижилася в компанії.

У 1974 році компанія Martin Archery представила лук Kam Act, який поєднував ознаки простого та блочного лука. На алюмінієвій рукоятці було два жорсткі виступи з установленими на них блоками. Блоки з'єднувалися тросами з гнучкими плечима, закріпленими на рукоятці.

Обертання блоків синхронізувалося тросами, які були сховані в бічній частині рукоятки. Важливі особливості цього лука – можливість регулювати максимальну силу натягування тятиви від 30 до 65 фунтів, повертаючи силовий блок в одне з восьми положень, а також регулювати довжину розтяжки. Лук призначався для полювання й спорту та вирізнявся швидким і простим налаштуванням параметрів.

Аллен наполегливо домагався схвалення державними мисливськими агентствами використання блочного лука на полюванні. У 1976 році його дозволили в усіх штатах США, крім Джорджії.

У 1976 році компанія Martin Archery випустила перший одноблочний лук DynaBo, розроблений Леонардом Саббером. Єдиний серпоподібний ексцентрик кріпився в нерухомій нижній частині рукоятки на алюмінієвій рамі. Через блок проходили тятива й трос, які закріплювалися на верхньому плечі. Один блок усував необхідність синхронізувати два блоки й не обтяжував рухоме плече своєю масою. У такого лука не було зменшення зусилля під час натягування тятиви, властивого двоблочним лукам. Він призначався для стрільби важкими стрілами й, на відміну від інших луків, забезпечував перевагу у швидкості стріли за однакової сили натягу.

DynaBo не допустили до змагань NFAA, оскільки він не відповідав технічним вимогам.

До 1977 року в США були доступні 100 різних моделей блочних луків і лише 50 моделей інших луків.

Протягом 1970-х років компанії боролися з проблемою зачіпання оперенням стріли тросів під час пострілу. Для її усунення виготовляли бінарні ексцентрики з одним жолобом для тятиви й другим – для троса. Також робили широкі ексцентрики з жолобом для тятиви на одному краю й для троса – на іншому, створюючи проміжок між тятивою та тросами. Ще одним варіантом були ексцентрики зі спіральним жолобом для троса: під час повороту блока трос переміщувався жолобом убік від тятиви. Рішенням стала жорстка напрямна, прикріплена до рукоятки, яка відводила троси від площини польоту стріли незалежно від положення блоків. На ранніх моделях лука застосовували парні відводи.

Іншою проблемою була синхронізація блоків. Обертання ексцентриків до й після пострілу могло бути різним. Тятива могла прослизати або один ексцентрик випереджав інший, змінюючи напрямок польоту стріли. Круглі блоки з віссю в центрі не мали такої проблеми, на відміну від ексцентриків. Щоб усунути різницю кутів повороту ексцентриків, на рукоятці, тросах або плечах лука симетрично розміщували вузли регулювання тросів. За їх допомогою троси подовжували або вкорочували, повертаючи потрібний ексцентрик і домагаючись синхронної роботи.

Delta V компанії Bear Archery, 1981 рік

У 1981 році з'явився блочний лук Delta V компанії Bear Archery, розроблений Джорджем Троттером. Його називали найшвидшим у світі й першим блочним луком із центершотом – геометричною серединою рукоятки, на якій лежить стріла. Крім ексцентриків на кінцях плечей, цей лук мав пару еліптичних блоків на станині металевої рукоятки. Блоки були змінними й дозволяли регулювати силу натягування тятиви та довжину розтяжки. Передбачалися ударні обмежувачі тятиви, які гасили її коливання після пострілу. Delta V виявився надто складним для більшості любителів стрільби з лука, тому за кілька років його виробництво припинили.

Компанія Hoyt/Easton виготовила на замовлення блочний лук для зйомок фільму «Рембо: Перша кров 2», а в 1985 році випустила його комерційну версію – Hoyt Spectra Rambo.

У 1980-х роках відбулося розділення тросів і тятиви. Тятива почала кріпитися безпосередньо до блока, а не до троса через гачки. Від часу винайдення блочного лука для передавання тягового зусилля плечам використовували сталеві троси. Наприкінці 1980-х років металеві троси почали замінювати легшими скрученими нитками із синтетичних волокон – того самого матеріалу, що й тятива.

Після того як у 1970-х роках різні федерації стрільби з лука схвалили блочний лук, він став набирати популярності на змаганнях, тож довелося запровадити нові правила й класи. Довжина блочного лука становила 48–52 дюйми, а тятиву натягували трьома пальцями. Коли наприкінці 1980-х років до змагань допустили механічні спускові пристрої – релізи, луки почали виготовляти коротшими, завдовжки 41–45 дюймів. Плечі почали розташовувати горизонтально; їхні кінці могли переміщуватися у вертикальній площині, що забезпечувало стабільний постріл.

По інший бік Атлантики блочний лук з'явився 1973 року. Під час чемпіонату Європи в Німеччині англійський тесля, столяр і стрілець із рекурсивного лука Кріс Джонс познайомився з американським військовослужбовцем, який стріляв із блочного лука. Крісові відразу сподобався новий лук, і він захотів мати такий самий. В Англії таких луків не продавали, тому Кріс попросив друга привезти йому лук зі США. З цим луком він узяв участь у численних турнірах і перемагав. Уважно вивчивши свій блочний лук, він виготовив десять подібних і швидко їх продав. Це зміцнило рішення Кріса представити блочний лук ширшому колу стрільців, але закуповувати його за кордоном було дуже складно й дорого. У 1975 році Джонс заснував в Англії компанію Merlin Bow із виробництва луків. У 1990 році вийшов перший блочний лук Merlin Omega, виготовлений механічною обробкою на верстаті з ЧПК.

Метт Штуцман на Паралімпійських іграх 2012 року

Всесвітня федерація стрільби з лука визнала блочний лук окремим класом. Уперше його представили на чемпіонаті світу зі стрільби з лука 1995 року в Джакарті нарівні з олімпійським луком. Блочний лук входить до дисциплін 3D-стрільби та паралімпійської стрільби з лука.

Станом на 2023 рік блочний лук так і не був включений до програми Олімпійських ігор.

БУДОВА

Блочний лук складається з блоків-ексцентриків, плечей, рукоятки, прицілу, тятиви, тросів, піп-сайта, полички для стріли, відводу з повзунком, стабілізаторів і системи зупинення тятиви.

Графік залежності сили натягування тятиви блочного лука від довжини розтяжки

У луках використовують троси й блоки для накопичення енергії та зменшення зусилля утримування лука за повного натягу тятиви. Це зниження називають «скиданням зусилля» (англ. let-off); його виражають у відсотках від максимального зусилля натягування, яке лучник утримує за повного натягу. Скидання зусилля дає стрільцям змогу довше утримувати натягнутий лук, ніж рекурсивний. Це допомагає виконувати точніші постріли. Сучасні блочні луки мають скидання зусилля до 90 %.

Іншою перевагою лука є прискорення стріли. У звичайному луці максимальне зусилля досягається за повної довжини розтяжки, а імпульс, що передається стрілі, безперервно зменшується від моменту відпускання тятиви до відокремлення стріли від неї. У блочному луці відбувається протилежне. Стріла, проходячи фазу пікового натягу тятиви, уже матиме певний імпульс. Це забезпечує ефективніше передавання енергії стрілі, високу початкову швидкість і пологішу траєкторію польоту.

БЛОКИ

Особливістю блочного лука є наявність на кінцях плечей блоків-ексцентриків, з'єднаних між собою системою тросів для синхронної роботи.

У сучасних луках використовують чотири основні конструкції блоків.

Подвійні блоки (англ. twin-cam) – найстаріша конструкція. Два симетричні блоки круглої або еліптичної форми кріпляться до кінців плечей на осях і синхронізуються за допомогою двох тросів. Один кінець троса кріпиться до блока, а другий, розділений надвоє, – до кінців осі лука. Однаковість блоків забезпечує правильну синхронізацію, швидкість вильоту стріли й ідеально прямолінійний рух тятиви, проте збільшує шум пострілу. Подвійні блоки потребують точнішого налаштування синхронізації. Оскільки обидва блоки незалежні один від одного, їх потрібно налаштовувати окремо. Використання розділених надвоє тросів дає змогу легко регулювати нахил блоків, спрощуючи налаштування. Через розтягування матеріалу тросів блоки схильні до розсинхронізації. Таку систему використовують у сучасних луках Hoyt Kobalt, серії Core компанії PSE, Martin HTR і Triden.

Одинарні блоки (англ. solocam) – найпростіша конструкція. Використовують один ведучий еліптичний блок, закріплений на нижньому плечі, та один ведений круглий блок на верхньому плечі. Тятива одним кінцем кріпиться до нижнього блока, проходить через верхній блок, а потім повертається до нижнього. Трос лише один: його верхня частина розділена надвоє й закріплена на кінцях осі верхнього блока, а нижня – на нижньому блоці. Одинарні блоки прості в налаштуванні завдяки одному силовому блоку й не мають проблем із синхронізацією. Вони також працюють плавно й тихо, але забезпечують меншу швидкість і потужність, ніж інші види блоків. Проблема може виникати з рухом тятиви. Оскільки один блок ведучий, у момент пострілу він першим натягує тятиву, зміщуючи стрілу вниз доти, доки верхній блок не врівноважить тиск на тятиву. Це спричиняє невелике відхилення початкової лінії руху стріли.

Таку систему використовують у луках Mathews Conquest 4, PSE Stinger і Bear RTH.

Гібридні блоки – подальший розвиток конструкцій блоків. Система складається з двох асиметричних еліптичних блоків. Нижній блок – силовий, верхній – керувальний і повторює рух нижнього. Перший трос іде від нижнього блока, розділяється надвоє й кріпиться до кінців осі верхнього блока. Другий трос служить для синхронізації та з'єднує обидва блоки. Гібридну конструкцію створено для розв'язання проблеми синхронізації. Обидва блоки автоматично синхронізуються, що спрощує налаштування гібридного лука й зменшує потребу в технічному обслуговуванні. Такі луки тихі, дуже потужні й забезпечують високу початкову швидкість стріли. Систему застосовують у Hoyt Stratos і деяких моделях Bear RTH.

Бінарні блоки є розвитком гібридних. Конструкція складається з двох симетричних силових блоків. Використовують два однакові троси: трос верхнього блока з'єднується з нижнім блоком, а трос нижнього – з верхнім. Утворюється самокоригувальна система, в якій рух обох блоків взаємозалежний. Це усуває проблеми синхронізації та забезпечує рівний виліт стріли. Луки з бінарними блоками накопичують достатню енергію й мають високу точність порівняно з попередніми системами блоків. Складна конструкція блоків і тросів потребує частого технічного обслуговування й налаштування. Особливістю є регулювання нахилу блока за допомогою проставок різного розміру, установлених на осі між блоком і плечем. Проставка компенсує нахил блока відносно площини стріли. Таку систему використовують у PSE Dominator Duo, Mathews TRX і Hoyt Altus.

ПЛЕЧІ

Плечі лука з'єднують блоки й тятиву з рукояткою. У верхній та нижній частинах рукоятки є кишені для плечей, виготовлені з АБС-пластику або обробленого алюмінію. Кишені кріпляться болтами, які регулюють нахил плечей і силу натягування тятиви. Затягування або послаблення болтів відповідно збільшує або зменшує силу натягу. Під час згинання плечі накопичують енергію, яка потім передається стрілі під час пострілу. Їх виготовляють зі скловолокна, карбону або інших композиційних матеріалів, які можуть поєднувати пошарово.

Плечі бувають суцільними або розділеними на дві ламелі. Суцільні більш схильні до пошкоджень і можуть тріскатися після багаторазового згинання. Пошкодження пов'язані з розподілом навантаження від блока на кожне плече. Якщо розділити плече вздовж на три рівні частини, найбільше зусилля припадатиме на бічні частини. На середню частину навантаження передається лише завдяки зчепленню матеріалу з бічними частинами. У місці прорізу для блока виникають поперечні напруження. Випробування таких плечей показують, що вони виходять із ладу після 25 холостих пострілів.

У розділених плечах навантаження розподіляється рівномірно. Вони витримують до 1000 холостих пострілів.

РУКОЯТКА

Рукоятка – основна частина лука, яка з'єднує всі його складові. Її виготовляють із карбону або алюмінію методом лиття чи механічної обробки на верстаті з ЧПК. Рукоятка має отвори для зменшення маси без втрати міцності. Передбачено універсальні різьбові з'єднання для додаткового обладнання: прицілу, полички для стріли, стабілізаторів і ківера.

ПРИЦІЛ

Приціл розташований перед луком і має круглий корпус на кінці. Усередині корпусу можуть бути один прицільний пін, кілька пінів або лінза з точкою, а також бульбашковий рівень. Приціли з одним піном регулюють, переміщуючи весь корпус угору або вниз для стрільби на різні дистанції. У багатопіновому прицілі зазвичай використовують три, п'ять або сім регульованих прицільних пінів. Кожен пін відповідає окремій дистанції та регулюється самостійно.

ПОЛИЧКА ДЛЯ СТРІЛИ

Поличка з «вусиками» має дуже просту конструкцію, зводить контакт зі стрілою до мінімуму й достатньо надійна. Вона складається з двох загострених штирів або одного леза, спрямованих угору для підтримування стріли. Недолік полягає в тому, що стріла може легко випасти з полички під час нахилу лука, що неприйнятно для мисливців. Такі полички найкраще підходять спортсменам.

Поличку зі «щетиною» розробили для усунення проблеми полички з «вусиками». Вона повністю охоплює й підтримує стрілу та запобігає її випаданню. Така поличка ідеальна для полювання, коли іноді доводиться стріляти під незвичайними кутами або пересуватися зі стрілою на тятиві, проте не забезпечує ідеальної точності.

Падаюча поличка є найтехнологічнішою й забезпечує високу точність. Зазвичай вона повністю охоплює стрілу, а під час пострілу опускається вниз, відходячи від неї. Полички розрізняють за місцем кріплення приводу: з приводом від плеча або від троса. Поличка з'єднується шнуром із нижнім плечем або тросом і працює завдяки їхньому переміщенню. Під час натягування тятиви поличка піднімається, а під час пострілу – падає. Отже, у момент пострілу поличка не торкається стріли, що забезпечує добру точність. Її недолік – складність налаштування.

ТЯТИВА

Тятива служить для обертання блоків лука й передавання зусилля плечей, що розгинаються, стрілі. На кінцях тятиви є петлі для закріплення на блоках, посередині – гніздо для стріли та D-петля для реліза, а вище гнізда встановлюють піп-сайт. Під час пострілу тятива зазнає значного навантаження, тому має витримувати велику кількість пострілів, бути довговічною, міцною, легкою та мати високий опір розриву. Для її виготовлення застосовують нитки із синтетичних волокон, зокрема дакрону, кевлару, дайніми, Fast Flight. Якісна тятива витримує 5000–10 000 пострілів.

ПІП-САЙТ

Піп-сайт

Піп-сайт, з'єднаний силіконовим ніпелем із тросом

Піп-сайт – елемент лука у вигляді маленького кільця з отворами різного діаметра. Його встановлюють безпосередньо в тятиву між однаковою кількістю ниток так, щоб перед пострілом він перебував навпроти ока стрільця. Піп-сайт призначений для суміщення з основним прицілом, утворюючи лінію «око – піп-сайт – приціл – точка на мішені», і дає змогу звузити поле зору для кращого прицілювання. Зі зменшенням діаметра отвору знижується світлопропускання, що ускладнює видимість цілі за слабкого освітлення. Піп-сайт виготовляють із полімерних матеріалів, алюмінію, карбону й титану.

ТРОСИ

Троси забезпечують правильне обертання блоків під час натягування тятиви й стискають обидва плеча, щоб накопичити енергію, яка передається стрілі. Їх виготовляють із тих самих матеріалів, що й тятиву, але з більшою кількістю ниток.

ВІДВІД ТРОСІВ

Відвід тросів – це алюмінієва або карбонова трубка, закріплена на внутрішньому боці рукоятки. На відводі може бути повзунок із тефлону та металевих роликів для зменшення тертя тросів об напрямну. Відвід призначений для того, щоб троси не потрапляли в площину польоту стріли й не торкалися руки лучника.

СТАБІЛІЗАТОРИ

Стабілізатори призначені для підтримання відносної нерухомості лука в усіх площинах за повного натягу тятиви, а також для поглинання вібрацій під час пострілу. Додатковими вантажами на кінцях стабілізаторів можна регулювати інерційну масу лука. Розрізняють мисливські стабілізатори завдовжки 4–12 дюймів, зручні для пересування лісом, і спортивні завдовжки 24–48 дюймів.

СИСТЕМА ЗУПИНЕННЯ ТЯТИВИ

Система зупинення тятиви (англ. String Suppressor, STS) служить для припинення руху тятиви вперед після пострілу, допомагаючи зменшити шум і вібрацію. Її встановлюють на внутрішньому боці рукоятки позаду стабілізатора лука. Система складається з алюмінієвого або карбонового стрижня з гумовим наконечником. Рекомендується додатково підсилювати тятиву обмотувальною ниткою в місці контакту із системою, а також залишати зазор до 1/8 дюйма між тятивою та системою.

ВІДСТАНЬ МІЖ ОСЯМИ

Під довжиною лука мають на увазі відстань між осями (англ. Axle to Axle Length, ATA) блоків у ненатягнутому стані. Зі зменшенням ATA зменшується кут, який утворює тятива натягнутого лука. Зі зміною ATA дещо змінюються опорні точки лучника. Лук із більшим ATA краще прощає помилки лучника й має плавніший процес натягування, а лук із меншим ATA простіший у використанні та забезпечує вищу швидкість польоту стріли.

РЕЛІЗ

Реліз – невеликий механічний пристрій для натягування, утримування й відпускання тятиви. Він допомагає лучникові щоразу однаково відпускати тятиву та здійснювати «чистий» і точний постріл. Реліз зачіплюється гачком або затискачем за D-петлю чи безпосередньо за тятиву під стрілою. Він може мати регулювальні гвинти для індивідуального налаштування. Регулювання ходу дає змогу змінювати відстань між початком руху спускового механізму та його спрацюванням. Регулювання чутливості визначає силу, яку потрібно прикласти для спрацювання механізму й відпускання тятиви.

Релізи розрізняють за типом конструкції.

Зап'ястковий реліз

Зап'ястковий, або підвісний, реліз кріпиться ременем до зап'ястка; кисть при цьому не напружена й залишається вільною. Такий реліз неможливо випадково впустити, і він зручний для мисливців.

Кистьовий реліз

Кистьовий, або Т-подібний, реліз лучник утримує двома-чотирма пальцями руки. Переважно ним користуються спортсмени.

Гібридний реліз поєднує зап'ястковий і кистьовий типи.

Релізи також розрізняють за принципом дії.

Натискний реліз спрацьовує після натискання великим або вказівним пальцем на спусковий механізм і негайно відпускає тятиву.

Поворотний реліз спрацьовує внаслідок його обертання в руці лучника. Обертання створюється плавним розслабленням вказівного й великого пальців. Такий реліз забезпечує ефект несподіваного пострілу, допомагаючи уникнути здригання й паніки перед пострілом, оскільки лучник точно не знає, коли відбудеться спуск.

Дотяжний реліз спрацьовує після повного натягування тятиви та зняття із запобіжника натисканням або відпусканням – залежно від конструкції. Запобіжник потрібний для проходження пікового зусилля натягування тятиви. Постріл відбувається не відразу, а після досягнення необхідного тиску на реліз, тому для його спрацювання лучник має постійно продовжувати тягу. Рівень тиску лучник налаштовує індивідуально – на кілька фунтів вище за силу утримування тятиви після скидання зусилля. Такий реліз використовують із тих самих причин, що й поворотний.

Реліз із таймером має часову затримку перед пострілом. Використовується гідравлічний таймер, який запускається після натискання на спусковий механізм. Час затримки індивідуально регулюють у межах від нуля до кількох секунд. Перевага таких релізів – чіткий і контрольований спуск.

Нестрільбовий реліз не має рухомих частин, виготовлений у вигляді гачка й не дозволяє відпустити тятиву. Його використовують під час налаштування лука, вимірювання різних характеристик та вдосконалення техніки стрільби на тренуваннях.